Синдром хронічної втоми особливу актуальність набув протягом кількох останніх десятиліть, коли було помічено зростання кількості тих, хто скаржиться на постійну втому, але, незважаючи на те, жодних захворювань у них лікарі не могли виявити.
Тоді й почалися активні дослідження цього стану, але було встановлено, що він більш характерний для людей інтелектуальної праці, цілеспрямованих, активних, молодих. Тому спочатку такий стан називали то «синдромом менеджера», то «синдромом білих комірців», асоціюючи його з психоемоційним навантаженням і навіть з депресією.
Закономірно, що хвороба без явних причин та об’єктивних підтверджень викликала недовіру та скепсис у практикуючих лікарів та діагнозом не сприймалася. Незважаючи на те, що згодом, відмінності від депресії та інших причин вираженої, перманентної втоми стали очевидними, зокрема, було чітко доведено, що при депресії втома виникає вдруге, як наслідок небажання, невмотивованості до праці, а при синдромі хронічної втоми – власне втома заважає хворому здійснити проекти, бажання, мрії.
Хто схильний до синдрому хронічної втоми?
Зростання числа хворих на синдром хронічної втоми, а також відсутність ефективних підходів до лікування, зумовило проведення серйозних наукових досліджень, спрямованих на вирішення питань патологічної фізіології, діагностики, терапевтичної тактики та профілактики цього захворювання.
Вдалося визначити, що синдром хронічної втоми найчастіше виявляють у людей, які в регіонах відрізняються:
- екологічно несприятливою обстановкою;
- високим рівнем забруднення довкілля;
- вищим радіаційним фоном;
- забрудненням хімічно шкідливими речовинами.
Також виявилося, що цей синдром вражає переважно осіб із імуногенетичною схильністю до вірусних інфекцій на тлі порушень функціонування імунної системи. Зокрема синдром хронічної втоми чітко асоціюється з інфекцією, викликаною вірусом герпесу 7 типу. Внаслідок накопичення великої наукової бази даних погляди на синдром хронічної втоми змінилися.
Сьогодні синдром хронічної втоми визначається як мультипричинне порушення нейроімунних механізмів під впливом інфекційних агентів, що призводить до дисбалансу імунної та центральної нервової систем. Як різновиди діагнозів виділяють такі види цього захворювання:
- Післявірусний синдром стомлюваності – підвищена втома, яка формується після перенесеної вірусної інфекції, не зникає після відпочинку та сну та призводить до значного зниження розумової та фізичної працездатності.
- Синдром втоми есенціальний – хронічна втома понад 6 місяців, яка не зникає після відпочинку та сну та призводить до значного зниження розумової та фізичної працездатності, причини якої невідомі.
- Вторинний синдром втоми – спостерігається за різних хронічних соматичних, психічних та інших хвороб.
Діагностика синдрому хронічної втоми
Головними критеріями діагностування синдрому хронічної втоми є:
- Постійна втома більше 1 місяця (для післявірусного) або більше 6 місяців (для синдрому есенціальної втоми) після перенесеної вірусної інфекції, яка не зникає після відпочинку та настільки виражена, що знижує середню фізичну та розумову активність більш ніж на 50%.
- Необхідно виключити інші захворювання, які можуть спричинити появу подібних симптомів: психічні, онкологічні захворювання, токсикоманію, алкоголізм, наркоманію, туберкульоз, аутоімунні, алергічні, ендокринологічні хвороби, грибкові, бактеріальні, протозойні інфекції, зловживання ліками.
До симптоматичних критеріїв:
- помірна лихоманка або озноб;
- біль та першіння у горлі;
- болючість лімфовузлів;
- мігруючі артралгії, які не мають відношення до запалення суглобів;
- міалгії;
- невмотивована загальна м’язова слабкість;
- посилення втоми після навантаження;
- поява генералізованого головного болю;
- порушення сну;
- тимчасова втрата поля зору;
- непритомність;
- підвищена дратівливість;
- неуважність;
- проблеми мислення;
- депресія;
- нездатність зосередитися.
Як боротися із синдромом хронічної втоми?
Спочатку необхідно звернутися за допомогою до лікаря для діагностики та постановки точного діагнозу. Також не варто затягувати зі зверненням або спробувати подолати недугу самостійно. В іншому випадку, якщо не буде адекватного лікування, цей синдром може стати початком неврозу або депресії.
Для ефективного лікування синдрому хронічної втоми складається індивідуальна та комплексна програма лікування. Її склад формується з ступеня тяжкості поточного стану. Серед рекомендацій, які застосовуються у всіх випадках, можна виділити:
- нормалізація режиму;
- прийом вітамінів;
- курс масажу;
- аутогенний тренінг та практики, що сприяють нормалізації психоемоційного фону.